Україна не має впливових письменників і критиків

Новина, яка зацікавила небагатьох у культурній спільноті України: американський письменник Стівен Кінг заступився за літературних оглядачів. Газета Portland Press Herald, яка виходить у його рідному штаті Мен, вирішила закрити рубрику, де позаштатні книжкові оглядачі публікували огляди та рецензії на книги місцевих авторів. Розшифрую: навіть у американській місцевій газеті може зменшитися гонорарний фонд. За публікації автори отримували гонорари, бо в Америці прийнято платити за зроблену роботу. Економити видавець вирішив за той самий рахунок, що й в Україні – скоротити контент, який стосується культури.

Але гонорари – важливе, проте не головне в цій історії. Якщо на книгу того чи іншого автора написана рецензія, і вона публікується на популярному серед місцевого населення майданчику, інтерес до автора і книги зростає. Відбувається наступне: людина йде до найближчої (!) книгарні, знаходить книгу автора, купує (!) її, платячи через касу. Або – замовляє через інтернет, паперову чи електронну версію. Це означає, мовою економіки, позитивну динаміку продажів. Додайте моральний фактор: як писав Сергій Довлатов, краще прочитати про свою книгу негативну рецензію, ніж не мати жодної. Письменник бачить зворотній зв’язок, отже, має стимул для розвитку. Ну, і видавничий бізнес теж не прогорає.

Стівен Кінг як письменник-мільйонер, котрий заробив гроші винятково літературною працею, чудово розуміє наслідки. Тож він закликав своїх друзів у Twitter висловити протест. Пішла хвиля – допис Кінга від 11 січня поширили 8 тисяч разів. Видавець газети засоромився. Так-так, критика письменника його зачепила. Бо це тільки Дональд Трамп може плювати на Стівена Кінга та його думки, блокуючи Twitter «короля жахів». Ну, ще Путін, але його взагалі не цікавить нічия позиція. Проте видавець не здався без бою. Бізнес є бізнес. Рубрика буде збережена, якщо 100 шанувальників Стівена Кінга оформлять платну цифрову підписку на видання. Ось вам і гонорарний фонд: читачі самі платять за книжкові огляди.

У них усе владналося. Чому ж така ситуація неможлива в українських реаліях? За публікації про нові книжки або не платять, або платять мало. На це нарікають ті, хто називає себе літературними критиками, і, до речі, правильно роблять. Проте навіть якщо знайдуться 100 благодійників, готових пересилати щомісяця 100 гривень якомусь виданню для гонорарного фонду, літературної критики в нас усе одно не з’явиться. Бо в поле зору потраплятимуть не ті книги, які реально купуються й читаються українцями, а ті, які, на думку авторів рецензій, українці повинні читати.

Подібна ситуація в Україні можлива за умови, якщо публікація того чи іншого автора прямо впливатиме на продажі. Або – збільшує їх, або – зменшує, бо читачі довіряють думці й смаку саме цього автора рецензії. Поки так не є. Натомість письменник, якого в нас називають «відомим», «популярним», «золотим» чи «живим класиком», не має за межами презентаційної зали книгарні «Є» жодного впливу на жодні процеси. Чому так – не вистачить обсягу ста блогів, аби пояснити причини й спробувати пошукати рішення. Тож лишається по-білому заздрити тим, хто має підтримку Стівена Кінга.

Фото Стівена Кінга: quotesgram.com

Позначено ,

Залишити відповідь