Мозок завертається від щоденних порад на кшталт: «10 книжок, які треба прочитати під час карантину», «20 фільмів, які ви не встигли подивитися», «30 серіалів, до яких не доходили руки». Рекомендації даються від щирого серця. А приймаються з вдячністю. Мовляв, нарешті надолужимо, наздоженемо, підтягнемо. Перестрибнемо прірву, поповнимо власний культурний багаж, станемо розумнішими й освіченішими. Розвинемося культурно, інтелектуально, духовно. Адже вимушене затвірництво – це шанс.
Щоденна гонитва за грошовими одиницями не давала нагоди глянути вгору, і ось нарешті Бог послав карантин. Коли б іще плюнути на все, забити на зовнішній світ. Нехай він, нарешті, стане на паузу й почекає, поки людність, насамперед українська, заповнить пробіли в знаннях. Кожен поверне сам собі інтелектуальний борг.
Хоча насправді карантин – той час, коли борги не повертають, а, на жаль, роблять. Радість від купи вільного часу, який нібито можна заповнити саморозвитком, може бути хіба в мільйонерів. Вони, багаті, знамениті й майже завжди непублічні, давно шукали приводу гайнути кудись на безлюдний острів. Аби там віддатися медитації, читати, слухати музику, дивитися кіно – за умови, що там є електрика та інші блага цивілізації. Тиждень, місяць чи навіть півроку неробства не надто сильно зменшать їхні накопичені капітали. А потім вони запустять бізнес заново – і повернуть, як не примножать усе втрачене за шість наступних місяців.
Список книжок, фільмів та серіалів, які нарешті буде час освоїти, годиться для відпустки. За умови, що ваша відпустка – це тиждень байдикування навіть не біля моря, а біля басейну. Або – коли ви хворієте, лежите вдома, працювати не годні, й треба одужувати з книжкою чи під супровід серіалу. Чи коли ви самі прийняли рішення плюнути на все, поставити роботу на паузу й побити кілька днів байдики.
Як на мене, споживати культурний продукт (вибачне за дещо казенну фразу) лише під час тривалого карантину – це все одно, що жартувати лише 1 квітня. А дарувати жінкам свято кохання лише 14 лютого та, прости, Господи, 8 березня.
Це треба робити завжди. Бажано так планувати власний час, аби мати вільний час на кіно, книжки, серіали, музику, а також – театри, музеї тощо. Навіть ті, хто створює культурний продукт, тобто, митці, самі хочуть мати для споживання іншого культурного продукту вільний час. Такий час називається словом дозвілля.
Нема універсального культурного продукту, прийнятного для всіх. Але дуже мало насправді людей, котрі не обирають для власного дозвілля той чи інший культурний продукт – для когось «низький», для когось – «високий», для когось – «середньої ланки».
Проте вічного дозвілля бути не може й не повинно. Нехай нас усіх посадили на карантин вимушено, нехай ми навіть згодні, що це необхідно – все одно цей час не для суцільного дозвілля. Тож значно корисніше – намагатися працювати. Або, як варіант, діяти в напрямку, який дозволить по завершенню карантину повернутися до звичного шаленого життя з мінімально можливими фінансовими та психологічними втратами.