Для бібліотек за державний кошт цього року закуплять рекордну кількість книг на суму майже 20 мільйонів гривень. Але бібліотекарі не надто радіють. «Нам дають не те, що ми хочемо. Бо того не читають люди, а отже, ми бібліотека не може дати потрібне», – бідкаються вони. Чув це особисто протягом нинішнього року в різних регіонах, де вдалося побувати з представленнями книжок: від Полтави до Трускавця. І, що важливіше, переконався в тому особисто.

Мені показали книги українських авторів, закуплених державним коштом минулого й позаминулого року. Не буду називати прізвища на обкладинках, аби не травмувати колег. Скажу лиш: книги, датовані 2016 та 2017 роками, мають ідеальний вигляд. Ніби щойно з друкарні, ще навіть пахнуть друкарською фарбою. Запах зберігся, бо за той час жоден читач не взяв їх до рук.

Пробачте мій авторський егоїзм, та книги мого авторства, навіть видані минулого року, підклеєні скотчем – настільки зачитані. А листки видачі доклеєні кілька разів. Те саме – з книгами Ірен Роздобудько, Андрія Куркова, Юрія Винничука, Максима Кідрука. Йому бібліотекарі дякують окремо, бо за його книгами стала частіше звертатися молодь, водночас відкривши для себе бібліотеку як красиве й корисне. Натомість збірники оповідань Оксани Забужко попри широку присутність авторки в медіа й популярність серед українських інтелектуалів, на абонементі не запитують.

У цьогорічному переліку книг, які держава закупить для бібліотек – трохи більше десяти імен українських авторів. Маю на увазі художню прозу для дорослих, дитяча представлена ширше. Зачистивши наш простір від російських авторів, українські досі не змогли дати адекватної пропозиції на заміну. Потреби українців у читанні компенсує перекладна література, передусім масова, жанрова проза: детективи, любовні романи, пригодницькі історії. Ось те, що, за даними свіжого опитування, найбільше читають українці.