«Століття Якова», «Червоний», «Сторожова застава», «Ворошиловград», оповідання Кузьми Скрябіна. А далі будуть «Захар Беркут» і «Чорний ворон», в проектах – «Фелікс Австрія», «Адвокат із Личаківської», ретро-цикл Богдана Коломійчука, «Мавка». Екранізація української класики й творів сучасних авторів нині – популярний тренд актуального українського кіно. Ми не оригінальні – в усіх розвинених індустріях так: книга дає ідею фільму й надихає на створення аудіовізуального продукту. Хоча брешу, українці оригінальні – дуже погано сприймають екранізації творів, які прочитали й встигли полюбити.
Причина не в тому ефекті, який зазвичай породжує художній твір. Читаючи, людина само собі уявляє місце дії, час дії, опис дії та героїв – тобто, читач мимоволі знімає власне, індивідуальне, суто авторське кіно. Тому кастинг, інтер’єри та екстер’єри цілком можуть дратувати – ну, не так все це уявлялося, хоч убийте! Але надалі екранізація вже має зворотній ефект: запропоноване приймається. І міс Марпл уже – Джоан Гіксон, Еркюль Пуаро – П`єр Суше, а Джеймса Бонда глядач приймає всякого, дозволяючи бути ним і Шонові О`Коннері, і Пірсові Броснану, й Деніелові Крейгу.
Українці мають іншу проблему – люблять вухами. Очікуючи на екранізацію українського твору, читач налаштовується дивитися на екран, хоч кінотеатральний, хоч телевізійний – і бачити не художній фільм, а набір рухомих картинок. Ці зображення мають буквально ілюструвати сакральний авторський текст, який нічия хижа рука не порушила. В фільмі все має бути так красиво, як свого часу написав автор, вистраждавши кожне слово й випестивши кожну літеру. До речі, саме тому діти люблять книжки з малюнками.
Але кіно – не малюнок і не рухома картинка. Купуючи право на екранізацію, автору передусім платять за ідею, яка прочиталася за всіма «багатобуквами». Втілення на екрані відбувається зовсім за іншими законами й технологіями. Часто в сценаріях не лишається ані слова від оригінального тексту. Проте авторське, письменницьке Я такий підхід не вбиває – лиш тішить его. Принаймні, мало б тішити: «Це я все придумав!» Тому прогнозую нові розчарування від грядущих екранізацій – і закликаю: не розчаровуватись, а дивитись кіно.