Це цикл блогів присвячений знаковим для мене творам детективного, пригодницького жанру, в жанрі горор і всім їхнім видам, підвидам й сегментам, загалом – гостросюжетним історіям, які в різний час вплинули на мене. У блогах подаються лише моя думка, мої висновки та мої погляди. Вважати їх істиною в останній інстанції не обов`язково.
Тіло як доказ
Томас Майн Рід. «Вершник без голови» (1865)
Техас, 1950-ті роки. Емігрант-ірландець Моріс Джеральд закохується в красуню Луїзу Пойндекстер. Мезальянс, одначе. Він – мустангер, тобто, об`їжджає диких коней та торгує ними. Вона – донька плантатора, хоча батько банкрот, але дівчина про це не знає. Третій зайвий тут – двоюрідний брат Луїзи, капітан Кассій Колгаун. Він накручує юного Генрі, рідного брата Луїзи, проти Моріса. І одного разу Генрі зникає. Моріса, з яким той конфліктував, знаходять непритомним та закривавленим, поруч – плащ Генрі. Непритомного хочуть лінчувати на місці, тобто – влаштувати самосуд та повісити. Втручається мисливець Зеб Стумп, друг Моріса. Він же й бере на себе місію слідчого, хоче довести невинуватість мустангера. Але для цього треба спершу переконатися, що Генрі мертвий…
Читали ви «Вершника без голови», який є аж тридцятим романом Томаса Майн Ріда чи не читали – зараз не має великого значення. Вище стисло переказана основна інтрига, основна лінія цього твору. Погодьтеся, це одна з найтиповіших схем переважної більшості детективів. Вона затерта до банальності, проте лишається робочою вже півтора століття. Але стоп, із цього місця треба докладніше. Адже далі спробую пояснити магію «Вершника без голови» та його абсолютний вплив на розвиток детективного жанру. Передусім на два його підвиди: романтичний та готичний детективи.
Почати слід із не доведеного – принаймні, не знайшов нічого схожого в доступних джерелах, – що Майн Рід, автор пригодницьких історій, визначив свій найвідоміший роман як романтичний детектив. Та й взагалі невідомо, чи писав він саме детектив. Бо жанр як такий ще системно не сформувався. Від публікації «Вбивства на вулиці Морг» Едгара По минуло двадцять чотири роки. Артурові Конан Дойлу, який поставив детективи на потік, виповнилося тоді лише шість рочків. Перший англомовний детективний роман – «Місячний камінь» Вілкі Коллінза – вийде друком чотири роки потому.
Отже, визначення «Вершника без голови» як роману детективного сформувалося щонайменше ніж півстоліття потому. На момент написання й виходу в світ він не мав аналогів, референсів, зразків для наслідування. Точніше, мав – але є нюанс. Саме він і зробив цей твір Томаса Майн Ріда таким, котрий згадується найперше й найчастіше серед майже півсотні романів із його доробку та спадщини.
Моріс, Луїза, Кассій. Простолюдин, аристократка, офіцер. Чесний хлопець, горда красуня, падлюка-інтриган. Отелло, Дездемона, Яго. Любовний трикутник, якому й до шекспірівських драм було десь так півсотні років, якщо рахувати від фольклору будь-якого народу. Тут Майн Рід не вигадав нічого нового, і слава Богу. Адже схема робоча. Працює – не чіпайте. Подібні історії любили до Майн Ріда, любили в його часи і люблять досі, бо фінал відомий. Заборонене кохання пройде й витримає чимало випробувань. Закохані через терени дійдуть до зірок та воз`єднаються в поцілунку. Зло буде публічно викрите й прилюдно покаране. У того ж Майн Ріда такі лінії є сюжетоутворюючими для більшості його пригодницьких романів. Проте новаторство «Вершника без голови» – в містичному інгредієнті.
Читачі Майн Ріда знають його залюбленість у ретельні описи природи, на фоні якої він розвиватиме черговий сюжет. Часом це втомлює, хочеться пропустити такі сторінки й цілі розділи. Наприклад, роман «Оцеола, вождь сіменолів» відкривається розділом «Флорида з пташиного польоту» й нагадує сценарій сучасного травел-шоу. Або – романи Макса Кідрука. Не зраджує собі автор і в своєму найвідомішому романі. Твір починається інтро, яке описує техаську прерію. Органічним її елементом є вершник на мустангу. Кінь відпочиває та скубе травичку.
Аж тут в оповідь вривається вигук: «Сили небесні! У вершника нема голови!»
І з цього моменту вся подальша історія так чи інакше змушує тримати в голові цього привида прерій, природа якого не пояснена ані автором, ані його героями. На відміну від того ж Конан Дойла з його «Собакою Баскервілів», Майн Рід не завдає собі труду вустами будь-кого з персонажів розповісти легенду про безголового вершника. Він з`являється поруч із місцем ймовірного вбивства юного Генрі як такий собі Командор, символ невідворотності покарання за скоєне. Тому налякані фермери відразу нарікають вершника одним із проявів Диявола. Потому мешканців гасієнди охоплює ірраціональний жах. Що зміщує акценти звичного для широкої аудиторі розвитку подій романтичної любовної історії, міняє тональність із світлої на похмуру, грає іншими фарбами, звучить тривожно й напружено.
Водночас єдиною раціональною людиною лишається старий мисливець Зеб Стумп. Він – чи не єдиний, окрім Моріса, хто більшу частину життя проводить у прерії, є її частиною та вміє читати її сигнали. Зеб розуміє: вершник без голови – лише вершник. Важливішим є кінь. Бо має бути пояснення, чому привида на коні бачать саме в околицях гасієнди Пойдекстерів. Сцена зустрічі Стумпа й безголового вершника – пік напруги в романі. Результат зустрічі – знайдена голова: відрізана від тулуба голова Генрі.
А розв`язка проста: в тілі вершника, якого доставив Стумп, знаходять кулі з вензелем «КК» – Кассій Колгаун. Він хотів убити Моріса з ревнощів. Та помилково вистрілив у Генрі, бо на тому був плащ Моріса – вони поклялися в вічній дружбі та обмінялися верхнім одягом за індіанською традицією. Моріс сам припнув Генрі до коня, аби відвезти дододому, аж тут на нього напав хижий звір. Голову ж Генрі відрізав Кассій, аби остаточно замести сліди. Тільки не врахував, що мустанг, верхи на якому сидів мертвий юнак, буде триматися неподалік свого двору. Ось такий детектив, ось така розгадка страшної легенди. І ось причина популярності та впливовості «Вершника без голови»: раціональне перемагає забобони.
Лишається хіба припустити: відлуння цього класичного романтично-містичного твору чути в романах і фільмах, у яких важливі докази заховані в тілах жертв. Трупи монахів дають важливі підказки отцю Вільяму Баскервільському в «Імені рози» Умберто Еко. Знайдете тіло стає головним доказом у «Клієнті» Джона Грішема. Викопати й випатрати мертве тіло заради істини має герой дебютного роману Жана-Крістофа Гранже «Політ лелеки». Цим же системно займається лікарка-паталогоанатом Мора в циклі романів Тесс Геррітсен. А ще – герої українського серіалу «Розтин покаже».
Андрій Кокотюха
