«Підпільна держава» – новий роман Андрія Кокотюхи, який побачив світ у видавництві «Vivat!». Це водночас сто третя книга автора, дев`ятий історичний роман та перша художня книга українського автора, яка оповідає про «лісових братів». Так назвали себе литовські партизани, котрі чинили опір російсько-радянській окупації по завершенню Другої світової війни.
– Основна дія розгортається в районі міста Анікщяй. І хоча партизанський рух охопив усю повоєнну Литву, місце дії обране не випадково. Адже я працював у письменницькій резиденції, котру підтримує Програма меморіального музею А. Баранаускаса та А. Вєнуоліса-Жукаускаса в Анікщяй. Ініціював створення такої резиденції Почесний посол Анікщяйського краю в Україні Віргініус Строля, який тривалий час працював в Україні як видавець. Та лишається нашим великим другом, – пояснює автор.
Роман «Підпільна держава» логічно продовжує лінійку історичних романів Андрія Кокотюхи, сюжети яких побудовані на повстанських рухах в Україні ХХ століття: першої половини («Київські бомби», «Справа отамана Зеленого») та середини («Червоний», Червоний. Без лінії фронту», «Чорний ліс», «Багряний рейд», «Біла ніч»). Непрямо ця тема також присутня в романах «Повний місяць» та «Вигнанець і шляхетна полонянка». Тож на перший погляд матеріал знайомий, бери й пиши. Але цього разу все виявилося значно складніше.
– Матеріал я збирав десять днів, опрацьовував три місяці, а сам текст писав півроку. Це – найдовший час, витрачений мною на написання роману, – коментує автор. – Здавалося б, що партизанка всюди однакова. Проте литовський рух опору мав свою специфіку, яку слід було детальніше вивчити, аби твір вийшов реалістичним. І найперше: на відміну від тогочасної України, Литва мала безперервний і досить тривалий досвід власної державності. Так, там відчувався російський вплив ще з царських часів. Проте російське було маргінальним. Зокрема – через мову: російське населення вперто не бажало вчити литовську. Тому коли СРСР спершу в 1940-вому, а потім – у 1944-му окупував Литву, незнання окупантом місцевої специфіки ускладнювало й незнання мови. Тож надія була лише на місцевих колаборантів. Котрі, на жаль, були і активно діяли.
Окрім істориків у підготовці допомогли живі учасники тогочасних подій: партизан Йонас Каджьоніс та підпільниця Пріма Петрілієне. Обоє пройшли російські катівні й табори ГУЛАГу, але вижили й не втратили себе. Їхні історії стали історіями декого ж персонажів роману. А партизан із позивним Йонас теж має прототипа, українця з Волині, котрий влився в ряди «лісових братів» і не був єдиним українцем серед них.
– У Анікщяйському краю, як загалом у Литві, шанують борців із російськими окупантами. Буквально кожного, це не перебільшення. Ось їдеш повз ліс, а на узлісся – хрест. Тут був бій, загинули люди, прізвище кожного позначено на меморіальній таблиці, – описує автор свої враження.
У подальших планах – продовження історичної лінійки. Вже є пропозиція написати роман про неоднозначну і тим цікаву особистість: Євгена Ангела, повстанського отамана, котрий діяв на Чернігівщині в 1918-1919 роках. Поруч із отаманом Зеленим та Марусею Соколовською у радянській пропаганді «батько Ангел» набув ознак карикатурного персонажа. Отже, працювати над спростуванням чергового міфу треба.
