друга книга з нової ретросерії Андрія Кокотюхи

Перед вами уже друга книга про молодого українського сищика, який допомагає розкривати різноманітні справи на початку ХХ століття. Друга книга продовжує знайомити нас із неймовірними пригодами Платона Чечеля. Цього разу замішана рідна українська містика з відьмами, порчами і поробленням у мальовничій Полтавщині.

Тут молода панночка, яка народилася із вадою ноги, постійно перебуває під тиском осуду, адже її чомусь вирішили назвати відьмою. Через нещасливе кохання дівчина вирішила піти навчитися чарів у місцевої знахарки і саме після цього починають коїтися різноманітні лиха. Хоча насправді усі чари розбиваються об здоровий глузд фактів, які розслідує сищик. І хоч на початку все так заплутано, здається, без потойбічних сил точно не обійшлося. Але насправді, як і всюди, замішані великі гроші та й навіть трішки політики.

Зараз чекатиму продовження серії, адже такі книжки легко переключають із повсякденних клопотів і допомагають розслабитися після виснажливого робочого дня! І таки цікаво, у що ж цього разу вплутається Платон Чечель.

Вікторія Дворянин-Листопадська

Джерело  https://www.yakaboo.ua

«Ретродетективів багато не буває!» – ніби говорить нам письменник Андрій Кокотюха і негайно пропонує ще одну книжку цього жанру про колишнього київського слідчого Платона Чечеля, який став персоною нон грата, викривши жахливі злочини Полінки Урусової – дочки таємного радника, наближеного до імператора. Ніби вчора вийшла перша книжка серії, яку король українського попліту заповзявся писати для харківського видавництва «Віват» («Вигнанець і чорна вдова»), а вже є наступна.

І ми – вжжух! – опиняємося в Полтаві 1911 року. Щоправда, надовго там не затримуємося, бо інтереси слідства ведуть Платона на віддалені села-хутори, де відбувається щось дивне й не дуже приємне: панночку-спадкоємицю занедбаного маєтку Олесю Соколовську звинувачують у тому, що вона відьма, яка напустила мор на сусідську худобу, шкодить урожаю, ну й далі за списком. Видихніть, якщо ви подумали, що чергові варіації сучукрліту на тему «Вія» Гоголя – на цей раз обійшлося. Молода поміщиця цілком собі самостійна в усіх сенсах: кульгава від народження, вона не сподівається на щасливий шлюб, тому готова сама опікуватися маєтком і навідріз відмовляється його продавати. Звісно, саме в цьому і криється причина всіх проблем.

Детектив досить динамічно рухається до логічного фіналу через пізнавальні екскурсії Полтавою й околицями, що можна вважати окремим бонусом – про це місто в сучукрліті не часто пишуть. Говорять усі внятно і чітко, як у телесеріалах. Не хочу сказати, що панночки з полтавської провінції неграмотні дурепи, але щоб отак? «Поквапилась я, щось зробила не так. Чи досвіду бракує. Та ну — напевне бракує. Тільки ж я дуже хотіла швидкого результату. Не отримала, опустила руки. Або, скажімо так, тимчасово відступилася», – звіряється Олеся про наслідки свого навчання на відьму. Практика – сила, ніби хоче сказати нам письменник Кокотюха. А ми чекаємо на наступну серію пригод вигнанця, підозрюю, що в акурат #підфорум.

Читати неодмінно, якщо продовжуєте любити ретродетективи; хочете дізнатися, хто запросив до Полтави поліціянта-вигнанця і як пов’язаний із основним сюжетом картярський двобій, що ним починається книжка; де замовляли номери з дівчатами кадети Петровського корпусу; звідки виник у Полтаві «фотографічний бум»; не дивуєтесь, що полтавський журналіст тусить із представниками влади, прославляючи їх у «Полтавських відомостях» за власним підписом і даючи чосу в «Рідному краю» під чужим; тим більше не дивуєтеся, коли довго він не протягне…

Тетяна Трофименко

Джерело: Новинарня https://novynarnia.com/2019/07/23/5-knyzhok-lypnia

Залишити відповідь