Опис
У Першій зразковій гімназії все зразкове – окрім учнів.
Про гріхи кожного знає лиховісний незнайомець, який називає себе Чорною Рукою. Хто не виконає його наказів, тому непереливки.
Саме через погрози Чорної Руки починаються небезпечні пригоди звичайного київського гімназиста Юрка Туряниці. Волею долі лише Чорна Рука знає, хто скоїв убивство, в якому звинувачують українського воїна-добровольця.
І восьмикласник іде по сліду, як справжній детектив. Разом з київським гімназистом та його друзями ви потрапите в моторошні покинуті будинки, старі київські двори та лігва озброєних бандитів. Поруч із Юрком – простакуватий і мудрий приватний детектив Назар Шпиг, котрий дуже любить змінювати зовнішність, та кумедний Джентльмен на чотирьох лапах…
Нова захоплива детективна повість відомого українського письменника Андрія Кокотюхи обіцяє перерости у цілу серію детективів про пригоди київського гімназиста Юрка Туряниці.
Для середнього шкільного віку.
Огляд книжки ( див. відео за посиланням) https://www.youtube.com/watch?v=lKKzF9BfrWU
admin –
Шановний Андрію Анатолійовичу!
Я хочу поділитися своїми враженнями від головного героя Юрка Туряниці із Вашого детектива “Гімназист і Чорна рука”. Мені сподобалось, як Ви його розкрили. Сюжетну лінію гімназиста я бачу як лінію дитини, що знайомиться із суспільством. Мені здається важливим вказати рису, від якої я відштовхувалась, будуючи свою думку про головного героя. Це вірність своїм моральним принципам: він категоричний і дещо впертий щодо того, що правильно, а що ні, і саме через свої уявлення про правильне він допомагав у розслідуванні Шпигу і знайшов Чорну руку. Але я не можу, розмірковуючи про Юрка, сказати, що фундаментом його особистості є сміливість, співчуття чи відданість своїм друзям, своєму колективу, які йому притаманні. Бо сміливість – це не завжди про розум, можна йти на ризик, не розуміючи наслідків, тому що так хтось сказав зробити, але без усвідомлення результату це майже нічого не варте. Те ж саме стосується і більшості інших рис хлопця: співчуття, що він відчув що Лізи, коли у неї в якості покарання забрали собаку; ситуація із колективним мовчанням, яку можна віднести як і до прояву братства, так і до страху покарання — він напряму був пов’язаний із ситуацією, під час якої розбили монітор. А ось те, що Юрко намагається ділити світ на чорне і біле, живучи у світі сповненому сірості, яку кожен може розуміти по-різному, напевно, і є підґрунтям його дій . Але життя – не граматика української. Це і створює враження маленького казкового лицаря, який не припускає, а можливо не хоче припускати, що поважні дорослі тітоньки і дядьки можуть відхилятися від священного кодексу честі. Може тому, Лицар був збитий з пантелику, коли почув як дорослі – Шпиг (розділ п’ятий, але невірність сказаного зрозумів у тринадцятому) і моральний ідол – батько (розділ восьмий) брешуть, коли побачив як Лізу було жорстоко покарано за малу, необхідну для блага інших, провину (розділ восьмий), коли зрозумів, що мовчання може об’єднувати (розділи одинадцятий та дванадцятий).
Його знайомство із складним чарує своєю простотою і якось відгукнулось душі. Мені дуже цікаво розмірковувати про те, ким виросте Лицар. Якщо Юрко розвине у собі толерантність, паростки якої в нього вже зростають, то він увійде до числа тих людей, на яких тримається світ – до принципових особистостей, здатних до милосердя, що намагаються зробити цей світ кращим. Якщо ж якості хлопця залишаться на рівні восьмого класу, то я спокійно припускаю, що категоричність перейде до радикалізму, і він намагатиметься поділити всіх на правильних і ні. Можливо, навіть поставить собі мету залишити тільки “правильних”, але чи маємо ми право розділяти людей на дві грубі категорії? А чи не це руйнує наш світ?
З повагою Панасовська Катерина.