У суботу світла не було трохи більше ніж повністю. Але працював поштомат НП, і туди мені впала посилка. Серед замовлень була й ця книжка Кокотюхи від видавництва “Ранок”. Тому я майже всю її прочитала під акумуляторною лампою. Аж до того моменту, коли зник мобільний зв’язок і я, перейнявшись прочитаним, закричала: “Як у березні!!!”
Взагалі читання – це найкраще, чим можна собі прикрасити ці довгі й темні стабілізаційні вечори. Під свічкою, мобільним ліхтариком, лампою, прожектором… у кого що є. Але з такою книжкою це ще й ефект майже повного занурення, тільки за вікнами не стріляють.
Це художнє переосмислення нашого березня. Яке цілком дотикально доводить, що з нашою травмою справді треба поводитися обережно. Бо якщо цю книжку поділити на третини, то на умовній середній третині в районі сонячного сплетіння розгорнувся мій Кривавий Їжак Жаху. Так я називаю весь той клубок горору, який не вдалося з себе вигнати роботою, тому він осів десь на рівні шлунка і вовтузиться, штрикаючи голками, коли читаєш, чи дивишся, чи просто згадуєш ті події.
Я так зрозуміла, що автор сам не був присутній на Київщині під час окупації, але перебував недалеко – в Києві. А потім ретельно все вивчив та інтегрував, і йому це добре вдалося, Кривавий Їжак Жаху схвалює.
Оповідь ведеться від імені київського таксиста, який здійснив фатальну помилку й вивіз дружину, доньку, сина й кицьку в село Антонівка (за текстом – недалеко від Бучі й Госто, тільки наші маршрутки туди не заходять). Кінцівка – фантастичний екшн і гепі-енд, цілком голлівудський за своїм забарвленням, бо Їжак мій вгамувався. Але не виключаю, що таке цілком могло статися і в реальності, бо в нас тут різні дива траплялися, ви ж знаєте.
Що автору нереально добре вдалося, то це вловити розшарування реальності. Плавне непомітне перетікання дійсності в казку і навпаки.
Деякі автори стверджують, що війна – це арена міфу. Тут війна – це арена казки, якою відгороджуються від жаху, але ця казка й виявляється самою реальністю. “Не віриться, що це з нами було, – сказала мені недавно на платформі сусідка Віра. – Наче в казці якійсь було”. Вона саме це слово вжила – казка. Я ще подумала: “Ні, я це не назвала б таким словом…” А дружина головного героя, фахівчиня з казок, вдалася до казкотерапії, розповіла дітям і чоловікові казку, якою структурувала це невимовне жахіття, яке з нами сталося. І як не крути, а казка вивела до Перемоги…
Висновок: хороша книжка, бучанський Кривавий Їжак Жаху ставить thumbs up.
Олена Любенко
Джерело:Facebook https://www.facebook.com/olena.lyubenko/posts/pfbid02n4fiSuUEk3j6RzE5dCSsRnsKSnJ9Y7q2YChKS4bg4q62RYmstdUij1BtikKqkAT4l