Я непозбувно збентежений: читач – не глядач

Побачив нещодавно в книгарні «Століття Якова» Володимира Лиса – у вихідних даних зазначено додатковий тираж 4 000 копій. Цей твір – один із небагатьох романів українських авторів, що не сходить із книжкових полиць 10 (десять!) років. Виданий 2010-того, вперше відзначений як «Гранд Коронація». Екранізований 2016-того в форматі міні-серіалу, майже відразу перевиданий у кінообкладинці. Відтоді ще чотири роки книга тримається. Інші приходять, відходять, живуть сезон. Щось у «Столітті Якова» та й чіпляє українців. Інші романи Володимира Лиса цієї долі не повторюють.

Ризикну припустити: саме екранізація, хай мільйон разів критикована, в тому числі – паном автором, підігріла інтерес. Запустила нову хвилю. Високий рейтинг прем`єри, три повтори за два наступних роки, відзнака «Кращий міні-серіал» та постійне згадування в різних «топ-кращих історичних» робить для продажів корисну справу. Щиро втішений, що в Україні така система працює.

І водночас не менш щиро засмучений читацькою реакцією на фільм Тараса Ткаченка «Чорний ворон». До екранізації свого найвідомішого роману Василь Шкляр пройшов десять років. А однойменний роман так само тримається в книгарнях від кінця 2009-того. Та де! Станом на цей момент «Чорний ворон (Залишенець)» – найтиражніша художня книга в нинішній Україні, написана для дорослої аудиторії. Загальний наклад перевищує 350 000 (триста п`ятдесят тисяч!) копій.

Не припускаю, а так і є: роман сподобався не всім, хто його прочитав. І не всякий читач – покупець, бо є ще бібліотеки та піратські копії в мережі. Дискусії довкола художнього твору є нормальним процесом. Але так само нормою, яка працює, є бажання та намір піти в кіно й подивитися, як екранізовано улюблений твір.

Признаюся чесно: у особистих розрахунках я ставив не менше, як на 200 тисяч глядачів. З усіх читачів «Чорного ворона» така аудиторія – ядерна. Проте українські читачі не виправдали прогнозів та сподівань. За час прокату квитки купило… без малого 43 000 (сорок три тисячі L), менше, ніж 1/5 вдячної читацької аудиторії.

Я далекий від того, аби робити висновки про провал. Український фільм не може провалитися в прокаті хоча б тому, що повноцінного прокату в Україні наше кіно не має і, на жаль, поки не матиме. Мова про інше. «Крути 1918» та «Заборонений», не полаяти які для українця – себе не поважати, мали точно такі прокатні можливості. Творці так само нарікали на упереджене ставлення прокатників та власників кінотеатральних мереж.

Але обидві стрічки йдуть в одній тематичній обоймі з «Чорним вороном» – фільмом, який глядачі майже не сварили в соцмережах. Проте кожен із них привів до кас кінотеатрів більше глядачів, ніж книжка, в якої понад 200 тисяч реальних фанатів. І ці люди справді давно й вперто чекали на фільм.

Не знаю, в чому причина. Десь та й дала збій система. Вона ж мала привести в кінотеатри читачів, якщо на екрані втілюється, без перебільшення, культовий для певної, досить великої спільноти роман. Втім, «Чорний ворон» далі є в книгарнях. Тож роман живе одинадцятий рік. А тим часом чекаю телевізійної прем`єри «Чорного ворона». Вона напевне виявить втрачений з невідомих причин глядацький потенціал.

Андрій Кокотюха

Позначено

Залишити відповідь