Орієнтовані на Росію громадяни України –це невдахи

«В Украине победила прозападная ориентация, но она не принесла стране благоденствия», – дозволю собі навести цитату мовою оригіналу. Автор фрази – київський журналіст Костянтин Рильов. І вона є складовою частиною інтерв`ю, яке колега брав для видання «Фокус» у режисера Валентина Васяновича.  Фільм «Антлантида» В. Васяновича здобув чимало нагород на Заході, встиг ще до офіційної прем`єри вибісити офіційну Росію (бо в стрічці моделюється українська перемога на Донбасі) і ось тепер вийшов в український прокат.

Прошу уваги. Наведена цитата – не питання того, хто бере інтерв`ю.  Це – переконання громадянина України Костянтина Рильова. Якби він як журналіст хотів обговорити проблему «української орієнтації» з паном Васяновичем чи кимось іншим, питання звучало б не так. Тобто, проблематика, зашита в ньому, мала б інакше формулювання. Слова мали б інший порядок. Кажу як дипломований журналіст, котрий знає, що таке – жанр інтерв`ю.

Відразу після твердження про помилковість цивілізаційного вибору України пан Рильов нарешті ставить питання: «В Европе поняли этот посыл?» Таким чином, журналіст вдається до прямої маніпуляції. Він визначає стрічку «Атлантида» як антизахідну. Лівацьку за змістом, хоча ліваків і в Європі вистачає. Проте автор стрічки тепер або повинен визнати правоту журналіста: «Так, я справді даю своєю стрічкою антизахідний посил Європі», або заперечити: «Ні, я не даю своєю стрічкою антизахідного посилу».

У такому разі, наступним питанням пана Рильова могло б бути таке: «Так неужели прозападная ориентация принесла стране благоденствие? Из-за этого выбора и началась война. Война – это благоденствие

Тут варто зупинитися в безкінечному процесі моделюванні ситуацій. А нагадати: Костянтин Рильов раніше працював у газеті «Вести» у відділі культури.  Зараз працює у відділі культурі, тільки в виданні «Фокус».

Не скажу нічого про орієнтацію «Фокусу».

Зате «Вести» в Україні любили і досі люблять саме за відверту проросійську орієнтацію. А також – продукування ностальгії за СРСР. До речі, ненавиділи й ненавидять «Вести» за те саме. Що лиш підтверджує мою правоту: «Вести» – рупор тих, кого зараз прийнято визначати словом «ватники».

За «культуру» в українських виданнях часто відповідають проросійські налаштовані «ватники». Не дивно, що вони мають лівацькі, антизахідні переконання. Добре, хоч не приховують цієї своєї світоглядної орієнтації. Принаймні, поводяться чесно.

Але приклад Костянтина Рильова дуже характерний. Бо двадцять років  тому він таким не був. Принаймні, не декларував. Писав іронічні новели, справді популярні в певних читацьких колах. Навіть видав їх книжкою. І раптом щось десь перегоріло: настали часи, коли майстрові культури треба було визначатися, з ким він. Адже поволі формувалося україномовне і, що важливіше, проукраїнське культурне середовище зі своїми, орієнтованими не на Росію і не на СРСР цінностями.

Мова виконання творів – у випадку пана Рильова російська – ролі не грала. Бо російською пише в оригіналі Андрій Курков, а його погляди – україноцентричні. Він регулярно ретранслює їх на Захід, де його книги активно видають, перевидають та перекладають десятками мов. Андрій Курков як письменник, а в ширшому розуміння – діяч культури, відбувся давно. Громадяни на кшталт Костянтина Рильова – ні.

Пан Рильов, як трохи згодом – письменниця-фантаст Яна Дубинянська, літературний оглядач Юрій Володарський та подібні до них опинилися чужими серед тих, хто міг би стати для них своїм. І своїми – серед тих, чиї погляди проукраїнскій спільноті чужі. Та ж причина завела в ворожий табір цілком собі україномовного поета Романа Скибу й нині покійного поета, прозаїка і доцента філології КДУ ім. Шевченка Олександра Ярового. Чверть століття тому всі теоретично були в одному човні. Потім одним удалося себе реалізувати, іншим – ні.

Особисті спостереження дають підстави зробити наступний висновок. Всякий, хто не реалізував себе в своїй країні, неодмінно захоче мати ілюзію реалізації в чужій. Причому нереалізований українець, поляк, француз, італієць, німець тощо обирає для себе Росію як ціннісний орієнтир. Німця не видали в Німеччині як автора? Він не побіжить до Франції чи Литви. Тим більше не буде пробиватися в Америку. Він зробить проросійський вибір – і отримає як не гроші, то вдячну аудиторію будь-де.

Адже мати справу з Росією просто й безпечно. Завжди можна маніпулювати суспільною думкою під прикриттям свободи слова. Проте навернення до Росії і ретрансляція російських та проросійських ідей – ознака того, що в своїй країні людина не відбулася. Ніде, в жодній царині. А невдахи – небезпечні люди. Запитайте в поліцейських слідчих про мотиви скоєння злочинів. Часто це – помста за власне лузерство.

Андрій Кокотюха

Позначено

Залишити відповідь