Написання книжок в Україні – це амбітне хобі

Колега Анатолій Дністровий ( в миру Анатолій Астафьєв) написав у своєму Focebook те, про що я вже кілька років сам говорю на різних зустрічах із читачами в різних регіонах України. Ось його цитата: «Чи товчися на людях зі своїми книжками-новинками, чи не показуйся – результат буде приблизно один: усе це піде в пісок. Бо реально в країні нема потужного мобілізованого читача (що 500 примірників тиражу, що 5000 – хрєн рєдькі нє слащє». Якби хтось вирішив забрати такий собі Каталог Абсолютних Істин, ця посіла б там не останнє місце.

У листопаді минулого року інший колега, Мартин Якуб (в миру Василь Шульга) зробив ще одне відкриття, до якого я дійшов, без перебільшення, років зо двадцять тому. Історія варта кількох речень. Отже, чоловік вирішив дебютувати в українській літературі в досить зрілому віці. За фахом він – професійний фотограф і бізнесмен – рекламник. Як я дізнався згодом, у видання першої книги «Мертві моделі» автор вклав власні кошти. До речі, не він один практикує подібне, але то інша історія. На виході детектив вийшов у кількості 2 тисячі копій. До реалізації Мартин Якуб теж доклався, сам узявшись за промоцію в інтернеті. У результаті зрозумів: навіть автор-детективник багатим не стане. Бо на практиці переконався: зусилля чимало коштують і в результаті не окупають себе. Це спонукало Мартина Якуба дослідити, скільки заробляють інші письменники в Україні. Аби переконатися: ніскільки. Власне, на початку 2000-них я як журналіст досліджував те саме. Отримуючи такі самі висновки.

На недавній зустрічі з читачами в Чернігові мене запитали, що думаю про комерціалізацію літератури. Відповів чесно: як почнеться комерціалізація – тоді складу власну думку й відповім. Бо поки розподіл на «масову» та «елітарну» (читай – «інтелектуальну») літератури такий самий умовний, як зима без снігу. Тобто, пора року ніби зимова. А ознак того, що за вікном зима, практично нема.

Що маю на увазі? Назвемо новий роман Анатолія Дністрового «Б 52» інтелектуальним. А дебютний роман Мартина Якуба «Мертві моделі» – масовим. Тепер порівняємо тиражі. В обох випадках це – 2 тисячі копій, які розходяться однаково погано. Не тому, що автори погані чи жанри не затребувані. Навпаки, в своєму сегменті кожна книга є вартісною. Проте читач, той самий, який не ходить на Книжковий Арсенал чи Форум видавців, але читати в принципі хоче, прямого доступу до книжок не має. Та де! Не має інформації про їх вихід! Часом навіть зручно. Пропонуєш читачам у регіонах книжку 2015 року випуску, тираж якої досі не проданий, хоч і мав 5 тисяч – а для людини це реальна новинка.

Колега Степан Процюк колись натякав: хотів би мати такі тиражі, як у мене. Я пояснював – там зазвичай три тисячі на старті. На що чув відповідь: «А в мене одна». Я кажу: «Добре, якщо продасться хоча б шість тисяч». Навзаєм чую: «І я хочу шість!» Не треба складати ЗНО з математики, аби порахувати й зрозуміти: різниця між тиражами в 3-4 тисячі не має жодного значення. Так само, як різниця між 5 і 10 тисячами копій. Багатшим усе це автора в Україні не зробить.

Для чого тоді писати й видавати книжки, спитаєте ви? Для когось – амбіції. Раптом створю щось таке, що переверне світ, змінить уявлення про сутність буття. Чи хобі на д15озвіллі, бо книжки ж пишуться в вільний від роботи час. Саме так і є: десь заробляєш гроші, які дозволяють оплачувати рахунки – а романи пишеш для себе, для задоволення. Ну, хіба в котрогось автора прикидається комплекс месіанства… Але це, як і видання книжок з невідомою метою власним коштом – інша історія, інша тема для розмови.  

Позначено

Залишити відповідь

Книга "Натурниця з латинського кварталу" буде в наявності з 22 серпня 2022 р. Відхилити