«Книжки року» та інші хрінові премії

Фото Валентина Кузана

У цьому висловленні не будуть згадані жодні прізвища. Причина – прізвища не мають значення, коли йдеться про загальну профанацію процесу. На місці цих людей могли б бути інші. Суть від того не міняється. Адже всі без винятку книжкові відзнаки в Україні є кишеньковими. Включно з легендарною та одіозною водночас Шевченківською премією з літератури.

Саме тому аудиторія даного допису дуже вузька. Його зрозуміє не більше двох сотень утаємничених, причетних до процесу створення текстів та видання книжок в Україні. А особливо посил цього тексту зрозуміють достойні люди, котрі книжки продають. Тема так званих премій для них болюча. Вони уникають прямих розмов та оцінок кожної такої відзнаки. Причина проста.

Жодна книжкова премія в Україні не впливає на продажі книжок – лауреатів ані прямо, ані опосередковано. Нуль. Струс повітря.

Чому так відбувається? Адже люди старалися, докладали зусиль, витрачали людський та навіть фінансовий ресурс. Пояснення тут дуже просте. Активісти та активістки, котрі оголошують та нарізають шматки преміальних пирогів, ніколи ні на що не впливають і не впливали раніше. Це – люди без авторитету.

Упевненість тих, хто робить «книжки року» хоч від платформи «Літакцент» чи якогось іншого інтернет-ресурсу, хоч від ВВС, хоч сам від себе, хоч від імені держави базується на так само простому фундаменті. Ці люди, подібно до більшовиків у 1917 році, підняли те, що погано лежало й нікому не було потрібно. Маю на увазі царину «літературної критики» – сама так, у дужках. І в ній проголосили себе королями й королевами. Так само, як лемур Джуліан у мільтику «Мадагаскар» сам себе проголосив королем інших лемурів.

Маніпуляції та зловживання полягають у наступному. Автор твору хоче, аби про його твір хтось щось написав. На переконання так званих критиків і критикинь, подібну честь треба заслужити. Як служити – про це написано безліч книжок, художніх та документальних. Інша річ, за що служити? За компліментарний допис, який прочитає сотня втаємничених? А скільки з тих, хто прочитав, купить книжку похваленого чи облаяного автора? Так-так, розгром теж треба заслужити.

Приклад подібних маніпуляцій – так звана премія за найгірший опис сексу «Золотий хрін». Нею займаються ті самі люди, котрі визначають кращу книгу за версією «Літакценту». Що бачимо? Погано і найгірше про секс пишуть чоловіки. Ніби нема сцени в криївці, описаної Оксаною Забужко в «Музеї забутих секретів». Ніби вона ж ніколи не давала подібних описів у «Польових дослідженнях…». Як на мене, такий самий несмак, як і пасажі, удостоєні «хріну». Натомість кращими – тут мови нема! – ті самі «фахівці» визначають будь-які книги, написані жінками. Ще й наголошують на феміністичній складовій як особливій чесноті.

Як на мене, в Україні є лише два об’єктивних критерії визначення кращих книжок. Перший – кількість проданих примірників за сезон. Другий – анонімність автора. Обидва поки недосяжні. Тому маємо не повноцінні «книжки року» за різними версіями, а висновки, зроблені в форматі оціночних суджень. Ну, і особистих симпатій та антипатій, передусім світоглядних. Ось чому я не вірю «хріновим преміям».

Андрій Кокотюха 

Позначено

Залишити відповідь

Книга "Натурниця з латинського кварталу" буде в наявності з 22 серпня 2022 р. Відхилити