Андрій Кокотюха “Гімназист і Чорна рука”

https://bookchest.livejournal.com/137094.htmlн

  • “Книжкова скриня” 28 грудень 2018 р.
    Яна Стогова

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницький детектив
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту

Андрій Кокотюха. Гімназист і Чорна Рука. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. – 224 с.

Детектив – один із жанрів, який гарно розвивається в сучасній Україні в літературі для дітей. Щоправда, самих авторів детективів не так вже й багато, але кожен твір розростається до великого циклу. Не став винятком і твір про Гімназиста Юрка Туряницю, який навчається у восьмому класі в крутому київському ліцеї – Першій зразковій гімназії, де відновлюють “давні українські міські освітянські традиції” (С.8).
Школа – окремий світ, за духом чимось схожа на Хогвортс. Тут суворі правила, за провинності відраховують. Навчання якісне. Є і головний конкурент – сусідня школа номер тридцять, з якою раніше билися учні гімназії, а тепер діє система взаємних змагань на нейтральній території – від танцювальних конкурсів до футбольних матчів (С.69). Цікаво, чи є насправді щось таке у нашій столиці? А в усьому іншому школа як школа, і конфлікти в учнів звичні. Є дружба, є недовіра, є страх зради, є спільна вірність і відданість.
Репутація закладу понад усе, за провину мають відповісти винуватці, та дуже приємно почути від директора, коли всі учні витримали шалений тиск і не здалися, не змалодушничали:
“– Знаєте, а я пишаюся вами. Всіма й кожним. Протягом дня ні один із вас не намагався потай переконати вчителів у своїй невинуватості. Ніхто не спробував утекти. Не знайшлося того, хто показав би на товариша, щоб усе це припинити. Ми провели не найкращий день. Маємо клопіт і мусимо рятувати репутацію перед закордонними товаришами. Проте ви врятували Першу Зразкову від внутрішньої ганьби. Серед вас є порушники. Впевнений – те, що сталося, вчинено незумисне. Так, того, хто це зробив, виключать без права повернення. Даруйте, але наші правила ви всі знаєте і всі з ними згодні. Ми називаємо вас дітьми, проте ви достатньо дорослі, щоб не розуміти наслідків. Проте серед вас немає зрадників. У наш час це дуже важливо” (С.97).
Я б хотіла мати такого директора. І таке жорстке, та справедливе ставлення, коли все зрозуміло і всі без виключення, будь то учні, вчителі чи адміністрація, слідують правилам, виховує відповідальні дорослі особистості.
У творі поєднується дві теми, два простори – шкільний і пригодницько-детективний. У шкільному щонайперше бачимо шантаж. Хтось, називаючи себе Чорною Рукою, тероризує дітей, вимагаючи у них гроші. Хто відмовляється, отримує цілу купу проблем. Чорна Рука діє розважливо, із холодним розумом, знає таємниці своїх жертв.
Юрко Туряниця – герой, лицар без страху і т.д. У складній ситуації може перехреститися на церкву і прочитати молитву. Хлопчик грає у шахи, любить читати, часто засиджуючись допізна з ліхтариком під ковдрою. Як наслідок – тривожні пригодницькі сни. А як щодо пригод у реальному житті? Юрко не шукає пригод на свою голову, та одного разу настільки втрапляє в халепу, що вибратися з неї дуже непросто.
І трапилося це через Чорну Руку, на зустріч з ким Юрко прийшов до покинутого будинку. Та знайшов не шантажиста, а труп якогось незнайомого чоловіка. Справді, немає детективу без вбивства.
А ще немає без справжнього детектива на кшталт Пуаро чи Мегре. Тут теж є детектив-професіонал – Назар Захарович Шпиг, любитель перевдягання і маскування, колишній слідчий, який не завжди шанував начальство, та завжди був на боці справедливості і навіть пожертвував особистим життям, щоб бути невразливим. Це він трохи не встиг поговорити з людиною, яку жорстоко вбили за кілька хвилин до його приходу.
Далі ж Юрко потрапляє у вир подій, на власній шкурі відчувши, наскільки небезпечними можуть бути розслідування. Розплутати вбивство неможливо без розгадки особи Чорної Руки. І без цього не врятувати хорошого хлопця Олеся Добрянського, справжнього героя, який став заручником у зрадливих “міліціонерів”.
І ще Юрко знаходить біля того будинку щирого друга – бульдога Джентльмена, з яким прагне більше не розлучатися. Здійснилася хлопчача мрія. Він швидко дізнається, що прив’язав себе до Джентльмена собачим повідком, бо пса треба вигулювати по кілька разів на день. А ще пса треба годувати, прибирати за ним…
Книга дуже динамічна, постійно щось відбувається, кульмінація не лише сюжетна, але й на психологічному та смисловому рівнях. Юрко багато чого переживе, зміниться, навчиться йти на компроміс заради чужого життя, а це ознака дорослішання, і це цілком природно, бо новий досвід залишає у нас незгладимий слід.
Час твору – сучасність. Справжня-справжнісінька, ніби ці події були минулого року чи відбуваються зараз. Це одна з небагатьох книг для дітей, де говориться про сучасну війну. Вона існує тут і зараз, і це дуже важливий досвід для юних читачів.
“Потім тато прочитав у газеті: волоцюги серед білого дня побилися, одного так гепнули по голові – помер на місці. Щоб замести сліди, волоцюги не придумали нічого ліпшого, як запалити будинок. Мама повела плечима, скривилася: не говорив би, мовляв, Іване, про дитині про вбивства. На що батько відрізав:
– Та ну, Раїсо. Наші діти поруч з нами живуть. Не сліпі, не глухі, не відріжеш їх від світу у двадцять першому столітті, – й нагадав, помовчавши: – Воює країна. Про смерть діти в школах чують мало не щодня. Вшановують пам’ять. Хай розрізняють смерті гідні і безглузді” (С.14).
Іде війна, яка вихлюпується і в міста, далекі від фронту.
“Зовсім недавно Києвом бігали натуральні вбивці, озброєні пістолетами, кастетами, битами й молотками. Тоді батьки порушили правила: спершу проводжали його до гімназії й забирали назад, а потім узагалі на деякий час заборонили виходити далі двору. В центрі міста рвалися справжні бомби, навіть серед білого дня, горіли машини, батькову теж спалили вночі, бо прикрасив її синьо-жовтим прапорцем. Нічого, зароблю і куплю нову. Ми все одно переможемо. Так сказав тоді тато, а мама тільки зітхнула: двадцять перше століття нервове” (С.14).
Схоже, що так описуються події Революції Гідності або невдовзі після неї.
Над цими фрагментами варто замислитись: наскільки сильно ми змінилися за останні кілька років, наскільки подорослішали… Але не всі ми досі навчилися розрізняти ці смерті…
Батько в Юрка – людина неймовірна. Інтелігенція, інженер, знає кілька іноземних мов, шляхетний, хоробрий, справедливий. Коли дізнається про бульдога, якого попередній власник викинув на вулицю, обурюється настільки, що дає волю словам у присутності близьких. А його словесний двобій із зарозумілим і жадібним багатієм Раєвським, який і позбувся “непотрібного” собаки, – то окрема історія війни двох способів життя, новаторського, демократичного, і тоталітарного, консервативного, який сповідують люди “старої формації” (С.61).
Свою вихованку Лізу та її матір Раєвський тримає у суворості, не типовій для нашого часу. Так, коли в окремо взятому навчальному закладі відновлюють старі традиції, то чому б не з’явитися і таким добродіям зі світоглядом позаминулого століття?
А ділити собаку на двох із дівчинкою – не так вже й важко, коли Ліза стане твоїм другом.
Політично-історична складова дуже важлива у цьому творі, де чітко позначені “свої” і “чужі”. Наприклад, одним з негативних персонажів є безпринципний нащадок Голіцина:
“– Був такий гетьман Безпалий. Його донька й побралася з Голіциним три сотні років тому.
– Еге. А не сказав тобі той ваш Голіцин про одну маленьку деталь? Ті Безпалі – зрадники. Продалися за дворянські титули. Підтримували Москву проти українських гетьманів.
– А нащадкові все одно. Головне, що предок – правдивий дворянин, – пояснив Юрко. – Кому служив – немає значення. Каже, його предки втрималися при владі, бо вміли домовлятися. Дідові нашого Голіцина російський цар колись пожалував за вірну службу ціле село під Києвом. І годинник” (С.27).
Згодом нащадки зрадника служили більшовикам. Ворожий маркер зв’язку з російською монархією і Радянським Союзом працює чітко.
З іншого боку, маркером “своїх” є приналежність до захисників України.
Батько Лізи два роки тому загинув на Донбасі: “…він не воював. Він лікар, волонтер. Їхній автобус підірвався на міні” (С.125). Вона гарна дівчинка гарного батька, а її мати пішла на шлюб з Раєвським, щоб забезпечити майбутнє доньки, принесла себе в жертву заради дитини.
Юрко запрошує Лізу на свято Покрови – “день війська, буде концерт, співатимуть наші воїни” (С.129). Так минуле поєднується з сучасністю на емоційному рівні.
Олесь Добрянський воював в АТО, не шкодуючи себе, захищав побратимів і волонтерів, а його прадід залишив дуже цінний щоденник про бій під Крутами, який зберігався в родині Добрянських. Олесь Добрянський з минулого століття загинув не під Крутами, а за двадцять років у радянському концтаборі.
Якщо знищити цей щоденник, можна переписати частину української історії, зробити її менш героїчною. Бій під Крутами – важлива сторінка історії, коли молодь, віком не старша за Юрка, свідомо стала на захист своєї держави і свого народу перед значно більшою силою.
П’ята колона не спить, колишніх комуняк не буває. І це теж один з фронтів, де треба здобути перемогу. І наймогутніша зброя – пам’ять.
Час іде, а у захисників України поки залишається багато ворогів, про що красномовно говорить такий фрагмент розмови двох слідчих, де стикаються дві “правди”.
“– У мене ніколи не було симпатій до душогубів, гвалтівників, розбійників, крадіїв, шахраїв! Ви забули, скільки я їх ось цими руками переловив у Києві за той час, що ви мене знаєте!
– Припиніть демагогію! – втрутився Стрельцов, що говорив на диво дзвінко. – Ви чудово розумієте предмет нашої розмови! Ви зараз хочете сказати, що солдати, які повернулися з Донбасу, – не злочинці, а цілком безпечні для суспільства особи. А я вам скажу – ми таких навіть до себе на службу не беремо! Психіка у них слабка! Воювати хочуть, ось як ваш дорогий Добрянський!” (С.179).
Це розповсюджена думка, та книга дає відповідь, наскільки вона відповідає дійсності, коли ми бачимо Олеся Добрянського.
“Чорний Плащ, Чорний Месник, Чорна Борода, Чорний Козак. Всі вони герої. навіть – супергерої” (С.209-210). А от чи стане в один ряд із ними Чорна Рука? Сумнівно. Чи таки у цьому ряді є місце і для юного Юрка Туряниці. Герої Крут про свій вік під час війни не думали.
Хоча сюжет не відпускає до останньої сторінки, сумнівно, що і Шпиг, і сам Юрко такі стовідсотково позитивні. Але ж десь та й мають бути герої, на яких хочеться рівнятися?..
Книга розставляє акценти і ненав’язливо відкриває юному читачеві реальність нашого непростого світу. А ще навчає розуміти, що рухає людьми, чому вони коять негідні вчинки або відстоюють правду і справедливість, і чи існують зрада і героїзм “по крові”.

Висновок: Ця детективно-пригодницька історія водночас є патріотичною. Раджу її і підліткам, і дорослим. А далі на Юрка чекають нові пригоди.

Яна Стогова

Залишити відповідь

Шановні читачі, з 15 по 22 серпня 2019 року ми не зможемо виконувати ваші замовлення, бо будемо у відпустці за межами України. Але не забувайте, що тут немає нудних книжок і готуйте ваші замовлення від 23 серпня і далі щодня. Відхилити